Колись на чоловіка можна було подивитися лише на кілька секунд — і вже багато чого зрозуміти. Не тому, що вишиванка мала таємний код. Просто одяг говорив замість людини.
Чоловіча сорочка могла відрізнятися залежно від місцевості, віку, достатку та нагоди. Святкова вишиванка була однією, повсякденна — зовсім іншою. Важливими були не лише візерунки, а й крій, тканина, комір, манжети та спосіб носіння.
А потім сталося дещо цікаве: вишиванка почала виходити із сільського життя в міста. Чоловіки поєднували традиційну сорочку з європейськими брюками, жилетами та піджаками.
Так вишиванка перестала бути просто частиною народного костюма. Вона стала способом сказати: «Я сучасний, але знаю, звідки я».
І ця ідея, схоже, пережила століття.
